Фізіологічні основи уваги

Радянська психологія успадкувала від дореволюційної вітчизняної психології різноманітні погляди на природу уваги. В них мало місце ідеалістичне трактування цього явища, яке ще в перші роки існування Радянської влади посилено пропагувалося Г.Г.Черпаковим, що очолював тоді Маяковський інститут експериментальної психології. Він розумів увагу як самостійний активний процес особистості, але обумовлений дією вищої надприродної сили.Увага - це творчий акт душі - вважають Ванда і Джемс, а за ними і Челпанов. Теорії Г. Лейбніца, І. Канта, В. Вундта і У. Джемса підкреслюють активний характер уваги, але проголошують її фактором, який покликаний все пояснити, але сам вже є непояснювальними, є дещо первинне, а головне - надприродне (отже, ненаукове) Гальперін [20; 29]. З критикою ідеалістичних поглядів на природу уваги вже у 20-х роках виступає академік В.М. Бехтєрев. Розвиваючи матеріалістичну лінію Сєченова у трактуванні питань уваги, він доводить, що увага, як і інші психічні явища, має рефлекторну природу, підлягає об'єктивним законам психічного життя людини.

Підкреслюючи особливу важливість об'єктивного вивчення уваги, Бехтєрев провів цілий ряд експериментальних досліджень, використавши для цього спеціально розроблену ним методику.

Деякі радянські психологи 20-х років пов'язували увагу з установкою. Така точка зору на увагу була в робота К.К.Корнілова. Виявляється ця тенденція і в ранніх роботах Л.С.Виготського, розрізняв в зв'язку з увагою два види установки: сенсорну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняттю і моторну, яка сприяє кращій відповіді на сприйняття. Але вже в ті роки радянські психологи намагалися показати залежність установки від суспільного досвіду людини. Так, П.П.Блонський писав, що в основі уваги лежать життєві інтереси людини.

Особливо чітко думка про залежність уваги від вимог, які висувають до людини соціальні умови, була виказана М.Ф. Добриніним. Він пише, що „ Увага - це спрямованість психічної діяльності і зосередження її на об'єкті, що має для особистості певне значення (стійке або ситуативне)". Такою ж розуміння уваги притримується і ряд інших психологів. Так, велике значення цьому надають І.В.Поляков і Л.С. Ходаківський.

Природу уваги пояснює у своєму вченні про вищу нервову діяльність академіка І. П. Павлов. Увага зв'язана зі збереження певних ділянок мозку і гальмування інших, що і забезпечує спрямованість психічної діяльності. Простішим випадком такої спрямованості можна вважати орієнтувальний рефлекс, який І. П. Павлов образно назвав рефлексом „ Що таке?".

Спостерігаючи поведінку мавп, І. П. Павлов відмічав, що і тварини охоплені „постійним устремлінням дослідження. Мавпи наполегливо годинами займаються розв'язанням тих або інших задач, які їм пропонують". У людини цей рефлекс йде дуже далеко, „ проявляючись, на кінець, у вигляді тієї допитливості, яка створює науку, що дає і обіцяє нам високий безмежний орієнтир в навколишнього світі".[4]

Зрозуміти фізіологічну основу уваги допомагає відкрите І. П. Павловим явище осередку оптимального збудження. Він формується таким чином: під впливом діючих подразників у певних ділянках кори великих півкуль виникають осередки збудження різної сили - осередки середньої сили створюють спільно те, що І. П. Павлов назвав осередком оптимального, тобто найбільш сприятливого збудження. При цьому академік І. П. Павлов підкреслював, що осередок оптимального збудження є не лише окремою збудженою ділянкою мозку, а ще декількома збудженими центрами, зв'язаними між собою. Зосереджене в певному осередку оптимальне збудження за законом індукції нервових процесів викликає в суміжних ділянках кори процес гальмування, внаслідок чого подразники, що безпосередньо впливають на осередок оптимального збудження, сприймаються людиною, а ті подразники, збудження від яких потрапляє на поле гальмування [41].

Осередок оптимального збудження, який виник у корі головного мозку, не є постійним; він характеризується рухливістю, може пересуватися з однієї ділянки мозку на іншу. Характеризуючи цю особливість, І. П. Павлов писав: „ Якщо можна було бачити крізь черепну кришку і якби місце великих півкуль з оптимальною збудливістю світилось, то ми побачили б на думаючій свідомій людині, як по її великих півкулях пересувається химерно неправильних образів світла пляма, що постійно змінюється у формі і величині, оточена на всьому іншому просторі півкуль більш або менш значною тінню."[10]

Подальші пояснення фізіологічного механізму уваги знаходимо у вченні О.О.Ухтомського про домінанту, згідно з яким в мозку завжди наявним є домінуючим, панівний осередок збудження, що йдуть в даний момент до мозку, та у зв'язку з цим ще більше домінує над ними. Домінантний осередок збудження характеризується значно більшою стійкістю у порівнянні з осередком оптимального збудження завдяки сумації збуджень. Він і є фізіологічною основою зосередженої і найбільш концентрованої уваги.[32]

Така увага, будучи рефлекторною за своєю природою, дуже яскраво проявляться назовні за допомогою міміки і пантоміміки. Зовнішні прояви уваги, відображаючись у корі головного мозку, посилюють зосередженість свідомості на певних об'єктах.

Теорія домінанти к фізіологічна основа уваги була вагомим внеском у науку, проте вона ще не повністю з'ясовує весь механізм уваги, не розкриває глибини тих нервових структур, що лежать в основі виникнення домінуючого осередку збудження.

За останні роки створено основи нового підходу до з'ясування механізмів уваги. В основу цього підходу покладено положення про те, що вибіркова увага можлива лише на базі загального підвищення мозкової активності. Джасперс, Бремер, Анохін та інші відкрили і описали роботу невідомого до того часу нервового апарату, який забезпечує - активізацію кори головного мозку. Це ретикулярна формація. Вона є своєрідним, „ енергетичним центром" мозку, без якого нервові клітини кори, весь мозок в цілому не можуть виконувати свої складні різноманітні функції.[28]

Ретикулярна формація бере безпосередню участь у процесах регуляції сну та стану неспання. Ретикулярна формація є апаратом, що регулює тонус кори великих півкуль; її участь обумовлює активацію мозку, яка забезпечує прийом інформації, її переробку та регуляцію поведінки. Тому участь ретикулярної формації в загальній активації кори головного мозку можна розглядати як механізм, що забезпечує фізіологічні основи уваги.