Сьогодні вже навряд чи можливе повернення до оригінального помислу К. Квітки, і то з багатьох причин

 

       Сьогодні вже навряд чи можливе повернення до оригінального помислу К.Квітки, і то з багатьох причин. Однією з них є те, що “етно-музикологія” в його понятійній системі виступає власне частковим терміном, який вказує на належність (чи близкість) однієї із виділених ним галузей науки про усну музику до відповідної суміжної дисципліни, хоч і не заміняє собою термін вищого рангу, яким би мала позначатися ця наука в цілому: його у К.Квітки немає взагалі. Очевидно, дане питання хвилювало його менше, ніж потреба в відмежуванні принципово нового, етно-музикографічного аспекту дослідження від суто традиційного, етно-музикологічного. Інакше справа стояла та й хіба далі стоїть у світовій науці про усну музику – тут на першому плані завжди знаходилася проблема основного, об’єднувального терміна, що повинен адекватно відображати специфіку цієї науки в усій різноманітності її виявів. Словосполука етномузикологія, поза всяким сумнівом, пасує для цієї ролі куди краще, ніж вираз порівняльне музикознавство (хоча, як уже мовилося, також не вирішує проблеми остаточно).

       Така докорінна відмінність у підходах могла зумовити нарізне виникнення даного неологізму. Зовсім не виключено, що він насправді видумувався незалежно в трьох різних країнах протягом двадцяти з лишком літ – найперше 1928 року К.Квіткою в Україні, потім Л.Камєнським у Польщі в 1930-х роках і врешті Я.Кунстом у Нідерландах 1950 року. Але й одночасно не може не закрадатися підозра в історичній пов’язаності цих подій. Прямих доказів на те наразі немає ніяких, усе ж варто зважитися вибудувати бодай гіпотезу, не так уже й фантастичну, що запропонована нашим ученим словосполука власне через Польщу дісталася Західної Європи та США, де здобула собі врешті права громадянства, хоча й не в тому значенні, в якому мислив собі її автор.

       Чи міг термін “етно-музикологія” з України перебратися в Польщу? Щоби він був запозичений Л.Камєнським або В.Батком прямо зі статті К.Квітки, це уявити собі важко. Можливо, київські наукові періодики ще до кінця двадцятих років надходили до корінної Польщі, проте якщо, скажімо, історики, етнографи, лінґвісти й фахівці інших розвинутих наук ще вважали за свій професіональний обов’язок ознайомлюватися з ними, то музична та музикологічна література традиційно не цікавила майже нікого. Усі три найвидатніші польські дослідники народної музики міжвоєнної доби Л.Камєнський, Ю.Пуліковський та А.Хибінський здобули собі високі кваліфікації в німецьких університетах і відповідно орієнтувалися на берлінську школу порівняльного музикознавства, тож не виявляли, за малими винятками, жодного інтересу до діяльності своїх східноєвропейських колег і, крім Ф.Колесси та Є.Ліньової, мало кого знали; К.Квітка ж як був тоді, так і нині залишається практично невідомим. Принаймні його ім’я цілковито відсутнє в зібраннях праць Ядвіґи і Мар’яна Собєських[71], А.Хибінського[72], Л.Бєлявського[73], ба навіть – у підручнику світової історії етномузикології, порівняно недавно виданому Варшавським університетом[74]. І це при тому, що в Кракові свого часу вийшло друком оглядове повідомлення К.Квітки про пентатоніку в слов’янських народів[75], яка, як відомо, є однією з головних звукових систем польської народної музики.

       У такій ситуації термін міг прийти до Польщі скоріше дорогою особистих взаємин К.Квітки з кимось із трьох вищеназваних лідерів польської музикології. Ледви чи він знав щось про Л.Камєнського і Ю.Пуліковського взагалі[76]. Коли вони взялися організовувати фонограмархіви в Познані та Варшаві (а К.Квітка все живо цікавився цим питанням), над західними границями України опустилася залізна завіса, через яку всякі приватні контакти із зарубіжжям були вже немислимі. Значить, обох чільних представників познаньського та варшавського осередків можна остаточно виключити із числа прямих реципієнтів. Усе ж імовірність впливу не варто було б скидати з рахунків, якби між якимось із тих осередків та К.Квіткою знайшлася певна проміжна, сполучна ланка.

       Таким сполучником міг би стати Ф.Колесса, який проживав у Львові, що входив до тодішньої Польщі, і якого в двадцяті роки лучили з К.Квіткою дружні взаємини. Та знову ж таки малоймовірно, аби сам Ф.Колесса виступив транслятором Квітчиної ідеї: наскільки відомо, він нігде її не згадує в своїх писаннях[77] (як і, до речі, баткове титулування його “етно-музикологом”, про яке, може, й не знав)[78]. Та навіть якщо Ф.Колесса звернув на неї увагу, то напевно не поділився б цим із польськими колегами, адже то був такий час, коли поляки й українці себе не бачили впритул і, крім принагідних, не підтримували ближчих стосунків, що, до речі, вельми подивувало К.Квітку. В одному з листів до Ф.Колесси він писав: “ З приводу Ваших слів, що й Ви працюєте у Львові самітно, дозвольте поінтересуватися: чи є тепер у Львові проф. консерваторії A.Chybiński, і чи національні відносини навіть між людьми науки так загострені, що роблять неможливим чисто наукове спілкування? В Києві, хоч є боротьба, але не так гостра, щоб було неприємно спеціалістам радитися між собою, і якби хоч між росіянами в Києві був такий, як Chybiński, я б почував себе далеко щасливішим ”[79].

       При такому розкладі пропозицію К.Квітки міг ще підхопити тільки один учений, а саме керівник тодішнього Інституту музикології Львівського університету А.Хибінський (1880 – 1952), який у своїй вельми різносторонній музикознавчій діяльності значну увагу приділяв народній музиці[80]. До нього К.Квітка ставився з належною повагою, покликався на його праці, зокрема відгукнувся на книгу про народні музичні інструменти Підгалля[81], і – головне – висилав також йому відбитки своїх робіт і листувався принагідно[82]. Чи була серед них Квітчина стаття про збірник М.Максимовича, невідомо. Зберігся тільки один зшиток праць К.Квітки з авторськими дарчими написами А.Хибінському[83], але там тієї статті нема[84]. Збереглася також ще окрема відбитка однієї рецензії[85]. Очевидно, решта загубилася, бо важко уявити, щоби К.Квітка ще перед злощасними тридцятими роками чомусь перестав надсилати одному із своїх поважних львівських адресатів відбитки, в тому числі й рецензії на його книгу; Ф.Колессі вони продовжували надходити справно до 1931 року[86].

       Якщо А.Хибінський усе ж таки познайомився зі статтею К.Квітки, то хіба зауважив оригінальну ідею К.Квітки та міг поділитися нею зі своїми польськими колегами, з якими спілкувався часто і багато, особисто і листовно, приватно й офіційно (хоча б як редактор “Музичного квартальника” саме в 1928–1933 роках). Через нього неологізм міг попасти у познаньське та варшавське середовища дослідників народної музики й утвердитися там спершу в усному обігу, а згодом проникнути й у періодику. Характерно, що освятив його друком саме В.Батко: будучи радше пропагандистом, аніж академічним науковцем, він міг собі дозволити термінологічні вольності та скористатися запасами кулуарного сленгу, але в строго наукові тексти ні А.Хибінського, ні Ю.Пуліковського, ні того ж Л.Камєнського, що появилися в другій половині тридцятих років, ця новація так і не потрапила. У записі ж її через рисочку, що швидко змінювався на злитний і в В.Батка, і в Я.Кунста й ін., також можна вбачати не просто випадковий збіг, а важливу вказівку власне на письмовий спосіб переказу даного словосполучення: його А.Хибінський мав би буквально скопіювати від К.Квітки у листі до когось із своїх варшавських або познаньських адресатів. Але, мабуть, без відповідного визначення, оскільки в обох середовищах було підхоплене тільки саме слово й почало воно використовуватися поряд з іншими вживаними основними термінами (“порівняльне музикознавство”, “музична етнографія” та “фольклористика”) як ще один їх синонім, а не в тому особливому розумінні, яке вкладав у нього К.Квітка. Для польських музикологів воно або залишилося незнаним, або не було сприйнятне світоглядно, адже вимога досліджувати усномузичний побут могла викликати тоді хіба що загальний подив.

       І на сам кінець із варшавського чи познаньського осередків уже доволі обкатаний у вжитку, а тому звичний для вуха й ока термін хтось із посвячених міг перенести на Захід, скажімо, Мєчислав Колінський (1901 – 1981), уродженець Варшави. У 1926 – 1933 роках він був асистентом провідника берлінської школи порівняльного музикознавства Еріха Моріца фон Горнбостеля[87], а потім жив у Чехії та Бельгії, де брав участь у дослідженнях етномузики багатьох позаєвропейських народів (йому належить біля 2000 транскрипцій), тож мусив близько знатися і зі своїми польськими колегами[88], і з Я.Кунстом, який від 1936 року працював в амстердамському Інституті тропіків і ряд статей якого посмертно видав саме М.Колінський. Перебравшись 1951 року в Сполучені Штати, М.Колінський чи не відразу виступив там промоутером нового терміна – як один із перших дискутантів про сутність цього нововведення[89] та співініціатор перейменування Товариства порівняльного музикознавства в Товариство етномузикології[90] (в 1958 – 1959 роках його президент). А втім, хто зна, це цілком міг бути й хтось менш помітний.

       Вибудуваний суто гіпотетичний ланцюжок передач (К.Квітка – А.Хибінський – Л.Камєнський/В.Батко – М.Колінський – Я.Кунст і, відповідно, Україна – Галичина – Польща – Нідерланди – США), можливо, знайшов би якісь документальні підтвердження, коли б удалося докладно прослідкувати взаємини кожної чергової пари його учасників. Та це вже інша тема, якщо не ціла низка тем значної суспільно-історичної ваги, опрацювання яких вимагає немалих затрат сил і часу. На даному ж етапі достатньо констатувати факт: термін “етномузикологія” (в написанні “етно-музикологія”) та його визначення, наскільки відомо сьогодні, вперше в історії науки про усну музику запропонував К.Квітка 1928 року.

Відтоді, здається, він при нагоді намагався використовувати своїй винахід. Так, у заключних рядках написаного того ж таки року критичного розбору теорії первинності пентатоніки в еволюції музичного мислення новація була вжита ним ще тричі в різних формах[91]. Спершу в роздумах про специфіку діяльності дослідника народної музики, для якого, за словами К.Квітки, “найтрудніше є невпинний самоконтроль над розподілом часу й сили між відмінними і разом з тим нерозлучними сторонами наукової роботи; в застосуванні власне до етно-музикознавця [виділення моє. – Б.Л.] течію тривалих і хвилевих роздвоєнь можна (невичерпно) означити, як потребу повсякчас у витратах балансувати, перш над усе, між розширюванням загально-наукового та філософського кругозору з одної сторони і розширюванням обізнаности в музикознавстві з другої сторони; далі, в межах вибраної науки, – між збільшенням загально-музикознавчої ерудиції і збільшенням знань власне етно-музикологічних [виділення моє. – Б.Л.]; за иншим принципом поділу, – між просторонево-необмеженими порівняльними етнологічними та культурно-історичними студіями з однієї сторони і докладнішим всебічним виучуванням вибраної до ближчого досліду етно-географічної ділянки з другої сторони; за третім принципом поділу – між поглибленням теоретичної бази і розширенням бази емпіричної, і нарешті, між роботою кабінетною і польовою”. А трохи нижче – ще й у заклику: “ Нехай записувачі працюють під безпосереднім керуванням теоретика і за його вказівками (це на практиці етнології нечасто буває, а в етно-музикології [виділення моє. – Б.Л.] й зовсім рідко) ”. Жаль тільки, що подібних нагод уже зоставалося небагато: як мовилося, після 1930 року К.Квітка вимушений був замовкнути практично назавжди.

       Я.Стеншевський, закінчуючи свої причинки до історії терміну “етномузикологія”, вважав за конечне звернутися до наукової громадськості із закликом, щоби “ нові музичні словники, енциклопедії та навчальні посібники не забували ім’я Луціана Камєнського і дату – 1934 рік ”[92]. Залишається тільки приєднатися до цих слів, долучивши й своє пильне прохання: не забувати у зв’язку з цим також ім’я Климента Квітки й іншу дату – 1928 рік.

 

 

       Коломия – Львів, 15.10.2004

 

[1] Тут і далі терміни “музичний фольклор”, “народна (музична) творчість”, “народна музика”, “етномузика”, “усна музика” та, відповідно, “етномузикологія” (“етномузикознавство”), “музична етнографія”, “музична фольклористика” вживаються як синоніми.

[2] Kunst Jaap. Musicologica: A study of the nature of ethno-­musicology, its problems, methods and representative personalities. – Amsterdam, 1950 (Koninklijke Vereening Indisch Institut. – Mededelling, № 90; Afdeling Culturele en Physische Anthropologie, № 35).

[3] Kunst Jaap. Ehtno-musicology: A study of its nature, its problems, methods and representative personalities. – The Hague, 1955.

[4] Kunst Jaap. Ehtnomusicology: A study of its nature, its problems, methods and representative personalities. – The Hague, 1959 (⁴1960, ⁵ 1969).

[5] Термін “vergleichende Musikwissenschaft” (франц. “musicologie comparée”, англ. “comparative musicology”, рос. “сравнительное музыкознание”) запропонував Ґвідо Адлєр (1855 – 1941) у своїй програмній статті до першого випуску редагованого ним музикознавчого квартальника: Adler Guido. Umfang, Methode und Ziel der Musikwissenschaft //Vierteljahresschrift für Musikwissenschaft. – 1885, № 1. – S. 14.

[6] Kunst Jaap. Musicologica. – Р. 7 (в оригіналі: “The name of our science is, in fact, not quite characteristic; it does not ‘compare’ any more than any other science. A better name, therefore, is that appearing on the title page of this book: ethno-musicology”).

[7] Уже з кінця 1953 року почав виходити журнал під назвою “Ethno-Musicology Newsletters", а в 1955 році термін “етномузикологія” був проголошений офіційним і відповідно американське Товариство порівняльної музикології (Sosiety for Comparative Musicology), засноване 1930 року, було перейменоване в Товариство етномузикології (Society for Ethnomusicology), що з 1956 випускає авторитетний журнал “Ethnomusicology”.

[8] Див., наприклад: Гошовский Владимир. Социологический аспект музыкальной этнографии //Българско музикознание. – Година ІХ. – 1985, кн. 4. – С. 3-19.

[9] Див. хронологічну добірку визначень у додатку до статті: Merriam Alan P. Definitions of «comparative musicology» and «ethnomusicology»: An historical-theoretical perspective //Ethnomusicology. – 1977, № 2. – P. 198-204; а також: Schaeffner André. Ethnologie musicale ou musicologie comparée? //Cercle international d'études elhno-musicologiques: Les Colloques de Wégimont 18.I.1954. – Bruxell, 1956; Brăiloiu Constantin. Musicologie et Ethnomusicologie aujourd’hui //International Musicological Society Report of the 5^th Congress. – Köln, 1958. – P. 17-29; Whither ethnomusicology? The scope and aims of ethnomusicology (two panel discussions held in 1958) // Ethnomusicology. – 1959, № 2. – P. 99-105; Nettl Bruno. Historical aspects of Ethnomusicology //American Anthropologist. – 1958, № 60. – Р. 518-532; Schaeffner André. Contribution de l’ethnomusicologie à l’istoire de la musique //International Musicological Society Report of the 8^th Congress. – Basel, 1961. – P. 376-379; McAllester David P. Ethnomusicology, the field, and the Society //Ethnomusicology. – 1963, № 3. – P. 182-186; Winkelman Donald M. Ethnomusicology as American universities: a curricular survey //Ethnomusicology. – 1963, № 7. – P. 113-123; Wiora Walter. Ethnomusicology and the history of music //Studia Musicologica. – 1965, № 7. – P. 187-193; Simon Artur. Probleme, Methoden und Ziele der Ethnomusikologie //Jahrbuch für Musikalische Volks- und Völkerkunde. – 1978, № 9. – S. 8-52; List Georg. Ethnomusicology: A discipline defined //Ethnomusicology. – 1979, № 1. – P. 1-4; Reyes Schramm Adelaida. Ethnic music, the urban area, and ethnomusicogy //Sociologus. – 1979, № 29. – P. 1-21; Nettl Bruno. The Dual Nature of Ethnomusicology in North America; Myers Helen. Ethnomusicology //Ethnomusicology: An Introduction /Edited by Helen Myers. – New York; London, 1992. – Part 1. – P. 3-19; Эльснер Ю. О предмете этномузыкознания //Социалистическая музыкальная культура. — Москва, 1974. — С. 72-81; тощо.

[10] Див., наприклад: Hood Mantle. Ethnomusicology //Harvard Dictionary of Music /Willi Apel, ed. 2^nd rev. ed. – Cambridge, 1969. – P. 298; Krader Barbara. Ethnomusicology //The New Grove Dictionary of Music and Musicians: Іn twenty volumes /Edited by Stanley Sadie. – London, 1980. – Vol. 6. – P. 275; Ethnomusicology: An Introduction /Edited by Helen Myers. – Р. ХХІ, 3; Żerańska-Kominek Sławomira. Muzyka w kulturze: Wprowadzenie do etnomuzykologii. – Warszawa, 1995. – S. 27 та ін.

[11] Stęszewski Jan. Zur Geschichte des Terminus "Ethnomusico­logy" //Von der Vielfalt musikalischer Kultur: Festschrift Josefs Kuckertz /Red. R. Schumacher. – Anif/Salzburg 1992. – S. 527-534.

[12] Такий фонограмархів був організований наступного 1935 року іншим видатним польським музикологом міжвоєнного періоду Юліаном Пуліковським (1908 – 1944), про що докладніше див.: Dahlig Piotr. Julian Pulikowski i Akcja Zbierania Folkloru Muzycznego w latach 1935-39 //“Muzyka”. – 1993, nr 3-4. – S. 119-156, або його ж, Tradycje muzyczne a ich przemiany: Między kulturą ludową, popularną i elitarną Polski międzywojennej. – Warszawa, 1998. – S. 517-628.

[13] Stęszewski Jan. Zur Geschichte des Terminus "Ethnomusico­logy". – S. 529.

[14] Ibid.

[15] Dahlig Piotr. Tradycje muzyczne a ich przemiany. – S. 519-520.

[16] Batko Walerian. Lubelska pieśń ludowa //Pieśń w szkole. – 1936, zesz. 7. – S. 134-142.

[17] Teatr Ludowy. – 1937, nr 10. – S. 187-188 (Dahlig Piotr. Tradycje muzyczne a ich przemiany. – S. 268).

[18] Teatr Ludowy. – 1939, nr 2. – S. 62-63 (Dahlig Piotr. Tradycje muzyczne a ich przemiany. – S. 518).

[19] Stęszewski Jan. Zur Geschichte des Terminus "Ethnomusico­logy". – S. 529; Dahlig Piotr. Tradycje muzyczne a ich przemiany. – S. 519 (виноска 4).

[20] К.Квітка вчився гри на фортепіано як стипендіат Музичного училища Київського відділення Імператорського музичного товариства.

[21] Мельодії українських народніх дум: У 2 серіях /Списав по фонографу і зредаґував Філярет Колесса. – Львів, 1910, 1913. – Матеріяли до української етнольоґії /Видає Етноґрафічна Комісія Наукового Товариства ім. Шевченка у Львові, т. XIII-XIV (перевидання: Колесса Філарет. Мелодії українських народних дум. – Київ, 1969).

[22] Див.: Список печатных работ К.Квитки //Квитка Климент. Избранные труды: В 2 т. – Москва, 1973. – Т. 2. – С. 376, №№ 1-5, 7.

[23] Народні мелодії з голосу Лесі Українки /Списав Климент Квітка. – Київ, 1917/1918 (перевидання: Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. – Київ, 1977. – Т. 9: Записи народної творчості. Пісні, записані з голосу Лесі Українки).

[24] Квітка Климент. Українські народні мелодії. – Київ, 1922. – Етнографічний збірник Українського наукового товариства в Києві, т. 2.

[25] Krohn Ilmari. Suomen kansan sävelmiä. — Helsinki, 1893-1933. — T. 1-3.

[26] Bartoš František, Janáček Leoš. Národní písně moravské v nově nasbirané. – Praha, 1899-1901. – T. 1-2.

[27] Роздольський Йосиф, Людкевич Станіслав. Галицько-руські народні мелодії: У 2-х ч. – Львів, 1906, 1908. – Етнографічний збірник НТШ. – Т. ХХІ-ХХІІ.

[28] Bartók Béla. A magyar népdal. — Budapest, 1924.

[29] Лист К.Квітки до Ф.Колесси від 30.07.1922 (Листування Климента Квітки і Філарета Колесси /Упор. Роксоляна Залєська, Анатолій Іваницький //Записки Наукового товариства імені Т.Шевченка. – Львів, 1992. – Т. CCXXIII: Праці секції етнографії та фольклористики. – С. 324-325).

[30] Квитка Климент. Избранные труды: В 2 т. – Москва, 1971. – Т. 1. – С. 33.

[31] Цит. за кн.: Сторожук А. Климент Квітка (людина – педагог – вчений). – Київ, 1998. – С. 12.

[32] Квітка Климент. Кабінет Музичної етнографії Всеукраїнської Академії Наук: Здобутки //”Побут”. – 1930, №№ 6–7. – С. 5–22.

[33] В останньому з відомих листів до Ф.Колесси від 14.07.1931 року (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С. 414) К.Квітка раптом затитулував себе керівничим “Кабінету порівняльного музикознавства ВУАН” (що навіть відмітив для себе Ф.Колесса, підкресливши слова “порівняльного музикознавства”), хоча в усіх попередніх листах та в останній Квітчиній статті київського періоду “Кабінет Музичної етнографії Всеукраїнської Академії Наук” всюди фігурує назва “Кабінет музичної етнографії ВУАН”. Не знати, чи це була проста описка, чи за такою зміною криється якийсь глибший зміст.

[34] Квітка Климент. Програма вивчення української народної музики. – Київ, 1923. – Повідомлення музично-етнографічного кабінета ВУАН, № 2. – 18 с. – Машинопис; його ж, Потреби в справі дослідження народної музики на Україні //”Музика”. – 1925, № 2–3. – С. 67–73, 115–121.

[35] Для зацікавлених можна вказати відповідні номери в згаданому вище “Списку друкованих праць К.Квітки” (див. виноску 22) у 1923 році це №№ 10-12, у 1924 році – №№ 14-15, у 1925 році – №№ 19, 22, 24, у 1926 році – №№ 27, 30-31, у 1927 році – №№ 32-33, у 1928 році – №№ 35-37, 39, у 1929 році – №№ 41, 43, у 1930 році – № 45, 48.

[36] Квитка Климент. Об областях распрострения некоторых типов белорусских календарных и свадебных песен //Белорусские народные песни /Составитель З.В.Эвальд. – Москва; Ленинград, 1941. – С. 123-131. (перевидання: Квитка Климент. Избранные статьи. – Т. 1. – С. 161-176).

[37] Див.: “Список важнейших рукописных работ К.В.Квитки” //Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 2. – С. 381-384.

[38] Див. список “Посмертные издания” там само (с. 379-380), до якого ще слід додати: Квітка Климент. Іван Франко як виконавець народних пісень //Творчість Івана Франка. – Київ, 1956. – С. 1960-193, а також п’ять праць у виданні: Квітка К.В. Вибрані статті: У 2 ч. – Київ, 1985, 1986.

[39] Прикладом чому можуть бути хоча б деякі пасажі в споминах знаного радянського фольклориста Льва Кулаковського, що свого часу мав нагоду слухати квітчині лекції з порівняльного музикознавства у Вищому музично-драматичному інституті ім. М.Лисенка в Києві (Кулаковский Лев. О К.В.Квитке //Памяти К.Квитки 1880-1953: Сборник статей /Ред.-сост. А.Банин. – Москва, 1983. – С. 33-36).

[40] Якось у листі до Ф.Колесси від 04.09.1928 року (2 листок, зворот) К.Квітка признавався, що “взагалі неспроможен зложити якусь більшу працю” (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С. 382).

[41] Квітка Климент. Порфирій Демуцький //Етнографічний вісник УАН. – 1928, кн. 6. – С. XLVII.

[42] Тут: відродження (від грецьк. άναβίωτις – поверення до життя, оживання).

[43] Квитка Климент. Избранные труды: В 2 т. /Составление и комментарии В.Л.Гошовского; общая ред. П.Г.Богатырева. – Москва, 1971, 1973.

[44] Квітка К.В. Вибрані статті: У 2 ч. /Передмова, упорядквання та коментарі А.І.Іваницького. – Київ, 1985, 1986.

[45] Wiora Walter. Älter als die Pentatonik //Studia memoriae Belae Bartók sacra. – Budapest, 1957. – S. 185-208. Докладніше див.: Квитка К. Избранные труды. – Т. 1. – С. 274-278, 308-311 тощо.

[46] Merriam Alan P. The Anthropology of Music. – Evanston, 1964. Докладніше див.: Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 2. – C. 253, 277-278, 325-326 тощо.

[47] Докладніше див.: Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 2. – С. 194-196.

[48] Докладніше див.: Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 1. – С. 59-60; т. 2. – С. 193 тощо.

[49] Докладніше див.: Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 2. – С. 38-39; Квітка Климент. Вибрані праці. – Ч. 1. – С. 64-65.

[50] Квитка Климент. Избранные труды. – Т. 1. – С. 285 (“ангемітоніка”); т. 2. – С. 67 (“етнофонія”), с. 157 (“межиспів”) і т. ін.

[51] Квітка Климент. Максимович і Аляб’єв в історії збирання українських мелодій //”Первісне громадянство та його пережитки на Україні”. – 1928, вип. 1. – С. 119–144. Стаття була написана між 22 липня та 4 вересня 1928 року, як це випливає з листів К.Квітки до Ф.Колесси, відповідно, від 22.07.1928 року (листок 3) та 04.09.1928 року (листок 2, зворот) (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С. 380, 382).

[52] Квітка Климент. Вступні уваги до музично-етнографічних студій //”Записки Етнографічного Товариства”. – 1925, кн. 1. – С. 8-27 (перевидано зі скороченнями в російському перекладі: Квитка Климент. Избранные статьи. – Т. 2. – С. 3-27).

[53] Варто нагадати, що 1930 року в США було засноване Sosiety for Comparative Musicology (див. виноску 6).

[54] Там само. – С. 8-9 (с. 4 рос. перевидання). Варто при цьому звернути увагу, що К.Квітка дав однозначне визначення предмета (об’єкта) науки про т.зв. народну (традиційну) музику ще задовго до того, як воно гостро стало на порядку денному років з п’ятдесят тому, і воно в основному співпадає з дефініціями, що можна вважати нині класичними для теперішньої західної етномузикології (Merriam Alan P. Definitions of «comparative musicology» and «ethnomusicology»: An historical-theoretical perspektive. – P. 201-204). Таке ж широке розуміння даного поняття К.Квітка задекларував ще раніше – у Передмові до свого другого збірника, зазначаючи що “...народна пісня не є виключно пісня селянська, але всяка пісня, масово поширена хоч в якійсь верстві народу без нот і без постійної контролі фіксованого друком словесного і музичного тексту” (Квітка Климент. Українські народні мелодії. – С. IX), у той час як, скажімо, і Б.Барток, і Ф.Колесса, й ін. принципово ототожнювали народну музику із селянською (Барток Бела. Народная музыка Венгрии и соседних народов. – Москва, 1966. – С. 11-12; Колесса Філарет. Українська усна словесність. – Львів, 1938. – С. 3).

[55] Квітка Климент. Вступні уваги до музично-етнографічних студій. – С. 9 (с. 4-5 рос. перекладу).

[56] Свою позицію він аргументував так: “Коли б ставилося питання про те, чи треба українцям у своїм ужитку змінити традиційну назву «музична етнографія», то поважнішою причиною до зміни було б пристосування до недавньої, але міцної традиції німецької науки, що в особі названих високо заслужених учених [К.Штумпф, Е.Горнбостель, Р.Лях, Ґ.Шюнеман і инші. – Б.Л.] адоптувала назву «порівняльне музикознавство»” (там само). Подібний арґумент, як видно, при виборі назви для створюваного Кабінету спочатку мав вирішальне значення для самого К.Квітки, але згодом став малопереконливим.

[57] Див. виноску 33.

[58] Квітка Климент. Максимович і Аляб’єв в історії збирання українських мелодій. – С. 126, а також: його ж, Порфирій Демуцький //Етнографічний вісник. – 1928, кн. 6. – С. LXIII.

[59] Квітка Климент. Максимович і Аляб’єв в історії збирання українських мелодій. – Там само.

[60] Там само.

[61] Ясна річ, з поправками на усну природу предмета.

[62] Пор., наприклад: Marx Adolf. Allgemeine Musiklehre. – Leipzig, 1839; Riemann H. Handbuch der Kompositionslehre. – Leipzig, 1889; Способин Игорь. Музыкальна форма. – Москва, 1947; Мазель Лев. Строение музыкальных произведений. – Москва, 1960; Людкевич Станіслав. Загальні основи музики (теорія музики). – Коломия, 1921; Якубяк Ярема. Аналіз музичних творів (Музичні форми): Підручник. – Тернопіль, 1999. – Ч. 1; тощо.

[63] Інша назва, вживана в наукових працях: “артефіціальна музика” (від лат. arte + ficatio – штучно роблю).

[64] Термін “натуральна (природна) музика”, як протилежний “артефіціальній”, практично не вживається.

[65] Ethnomusicology: An Introduction; Nettl Bruno. The Dual Nature of Ethnomusicology in North America: The Contributions of Charles Seeger and George Herzog. — P. 266-277; Czekanowska Anna. Etnomuzykologia współczesna: Refleksje metodologiczne. – Bydgoszcz, 1987; Żerańska-Kominek Sławomira. Muzyka w kulturze: Wprowadzenie do etnomuzykologii; тощо.

[66] Людкевич Станіслав. Передмова //Роздольський Йосиф, Людкевич Станіслав. Галицько-руські народні мелоді. – Ч. 1. – С. ХІ.

[67] Докладніше див.: Токарев С.А. История зарубежной этнографии. – Москва, 1978. – Главы 8-9; Чекановска Анна. Музыкальная этнография: Методология и методика. – Москва, 1983. – С. 21-24

[68] Merriam Alan P. The Anthropology of Music. – Evanston, 1964. – 358 p.

[69] Ibid. – P. 109.

[70] Див., наприклад: Балахов Л.Ю. Проблемы государственной стандартизации терминологии. – Москва, 1968; Лотте Д.С. Основы построения научно-технической терминологии: Вопросы теории и методики. – Москва, 1961; Как работать над терминологией: Основы и методы. – Москва, 1966; тощо.

[71] Sobiescy Jadwiga i Marian. Pol­ska muzyka ludowa i jej problemy /Red. L.Bie­lawski. – Kraków, 1973.

[72] Chybiński Adolf. O polskiej muzyce ludowej: Wybór prac etnograficznych /Red. L.Bielawski. – Kraków, 1961.

[73] Bielawski Ludwik. Tradycje ludowe w kulturze muzycznej. – Warszawa, 1999.

[74] Żerańska-Kominek Sławomira. Muzyka w kulturze: Wprowadzenie do etnomuzykologii. –  Warszawa, 1995. Кілька раз згадується К.Квітка побіжно лише в працях Анни Чекановської (див., наприклад: Чекановска Анна. Музыкальная этнография: Методология и методика. – Москва, 1983. – С. 43, 44; Czekanowska Anna. Ludowe melodie wąskiego zakresu w krajach słowiańskich. – [Kraków, 1972]. – S. 29; Czekanowska Anna. Pathways of Ethnomusicology. – Warszawa, 2000. – S. 289) та її учня П.Дагліґа (Dahlig Piotr. Tradycje muzyczne a ich przemiany. – S. 537).

[75] Kvitka Klement. La système anémitonique pentatonique chez les peuples Slaves //Pamiętnik II. Zjazdu słowiańskich geografów i etnografów odbytego w Polsce w roku 1927. – Kraków, 1930.– Т. 2. – S. 196-200.

[76] У 1929 році К.Квітка писав: “В границях сьогочасної Польської держави музично-етнографічне діло посувають др. Філярет Колесса і др. Адольф Хибінський” (Квітка Климент. И.К.Зданович. Белорусские народные песни Гродненской губ., м. Селец (Труды Государственного Института Музыкальной науки. Сборник работ Этнографической Секции. Вып. 1-й. Москва 1926) //”Етнографічний вісник УАН”. – 1929, кн. 8. – С. 234).

[77] Надіслана К.Квіткою відбитка статті про збірник М.Максимовича знаходиться в домашній бібліотеці Ф.Колесси (Книгозбірня Філарета Колесси: Каталог /Упорядник О.Мельник-Гнатишин. – Львів, 1995. – С. 28, № 249).

[78] Принаймні рецензія В.Батка не віднотована в доволі докладному довіднику, що вийшов під редакцією такого знавця наукової спадшини Ф.Колесси, як Софія Грица: Філарет Колесса (1871-1947): Бібліографічний покажчик праць і критичної літератури /Упорядник М.Мороз.– Львів, 1992. – Розділ ІІІ. “Література про Філарета Колессу”, 1937 рік.

[79] Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С. 330 (лист від 31.07.1923. – Листок 2, зворот). Слід відзначити, А.Хибінський надзвичайно високо оцінював наукову діяльність Ф.Колесси (Chybiński Adolf. Etnografia muzyczna na III. międzynarodowym kongresie muzycznym w Wiedniu (25-29 V 1909) //”Lud”. – 1910, t. 16. – S. 168-173), але не запрошував його працювати в Інституті музикології Львівського університету. Наскільки відомо, в архіві Ф.Колесси мали би знаходитися листи від таких польських науковців: А.Хибінського, З.Яхимецького, К.Клімашевської, К.Мошинського, А.Фішера.

[80] Зібрання його етномузикознавчих праць див.: Chybiński Adolf. O polskiej muzyce ludowej. – Kraków, 1961.

[81] Квітка Климент. Adolf Chybiński. Instrumenty muzyczne ludu polskiego na Podhalu. Prace i materjały antropologiczno-archeologiczne i etnograficzne wydawane staraniem Komisji Antropologicznej Polskiej Akademji Umiejętności w Krakowie, T. III, 1924 //Записки Історико-філологічного відділу УАН. – 1926, кн. 7-8. – С. 580–587.

[82] Щонайшвидше від другої половини 1923 року, оскільки в тому ж листі від 31.07.1923 К.Квітка писав: “Питання про Хибінського мені дуже інтересне й для того, щоб знати, чи треба йому посилати мої праці” (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – Там само). З post scriptum до іншого листа (від 3.04.1926 року) дізнаємося, що на той час К.Квітка вислав А.Хибінському три листи, але на останній не надійшла відповідь (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С. 353).

[83] Отримані від К.Квітки відбитки праць А.Хибінський передавав до підручної бібліотеки Інституту музикології Львівського університету.

[84] Зшиток включає наступні праці К.Квітки: Потреби в справі дослідження народної музики на Україні (”Музика”, 1925, № 2–3); М.Лисенко як збирач народних пісень. (Київ, 1923); Українські пісні про дівчину, що помандрувала з зводителем (”Етнографічний вісник УАН”, 1926, кн. 2); Професіональні народні співці й музиканти на Україні: Програма для досліду їх діяльності та побуту (Київ, 1924). Зараз він знаходиться в підручній бібліотеці Науково-дослідної лабораторії музичної етнології Львівської музичної академії ім. М.Лисенка. 

[85] Квітка Климент. “Песни Крыма. Собраны и записаны певцов-этнографом А.К.Кончевским <…>” //”Записки Історико-філологічного відділу УАН”. – 1925, кн. 5. – С. 239–250 (зберігається в бібліотеці названої Лабораторії).

[86] У кінці листа від 14.07.1931 року К.Квітка повідомляє Ф.Колессі, що висилає йому “№ [номер. – Б.Л.] журналу “Побут”, в якому уміщено простору інформацію про діяльність Кабінету за 1921 – 1930 роки” (Листування К.Квітки і Ф.Колесси. – С.414. Йдеться про вищезгадувану працю: Квітка Климент. Кабінет Музичної етнографії Всеукраїнської Академії Наук: Здобутки).

[87] Про зв’язки Л.Камєнського з Е.Горнбостелем див.: Dahlig Piotr. The early field recordings in Poland (1904 – 1939) and their relations to the Phonogram-archives in Vienna and Berlin //100 Years Berlin Phonogramm-archiv: Retrospective, Perspective and Interdisciplinary Approaches of the Sound Archives of the World. – Berlin, 2000; його ж, Hola matulu moja: Polish folk song, sung by Michał Kulawiak, recorded by Łucjan Kamieński in Poland, January 1930 //Music the Berlin Phonogramm-Archiv 1900-2000. – [Вступні пояснення до чотирьох платівок] CD 1/40. – S. 118-122.

[88] Ім’я М.Колінського згадується в листі Л.Камєнського до Е.Горнбостеля від 14 жовтня 1930 року (там само).

[89] Kolinski Mieczyslaw. Ethnomusicology, its problems and methods //Ethnomusicology Newsletter. – 1957, № 10. – Р. 1-7; Whither ethnomusicology? The scope and aims of ethnomusicology (two panel discussions held in 1958) //Ethnomusicology. – 1959, № 2. – P. 99-105.

[90] Див. виноску 7.

[91] Квітка Климент. Ангемітонні примітиви і теорія Сокальського //Етнографічний вісник УАН. – 1928, кн. 6. – С. 82-83.

[92] Stęszewski Jan. Zur Geschichte des Terminus "Ethnomusico­logy". – S. 529.